ПРО МАРІУПОЛЬСЬКЕ ПЕКЛО, ФІЛЬМ «ЮРИК» ТА ЕВАКУАЦІЮ: В СТУДІЇ «ІТ-3» — ЄВГЕН ТУЗОВ
Короткий екскурс до біографії
Євген Тузов — чоловік, якого знає лише вся Україна, а й закордонні держави. До початку повномасштабного вторгнення Євген був тренером з вільної боротьби та змішаних єдиноборств, керівником рятувального загону на круїзних лайнерах.
У 2016р. Євген започаткував благодійний проект They need us. Він стартував в Таїланді, коли чоловік тренував збірну цієї країни. Його мета — соціальна допомога дітям, що живуть без сімей. В Україні проект існував для допомоги багатодітним сім'ям.
У 2020 р. Євген започаткував міжнародний проект Green planet challenge. Суть полягала в покращенні екології Маріуполя. У 2021р. в місті було висаджено понад 3 тисячі дерев.
«А коли все розпочалось у нашому місті, тоді, як-то кажуть, розпочався новий виток мого життя, моєї, мабуть, вже професійної діяльності». Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Євген був організатором та керівником найбільшого сховища у Маріуполі. Займався забезпеченням гуманітарною допомогою жителів міста.
____________________
«Маріупольське пекло»: як місто «зустрічало» російських військових
«Будучи в Маріуполі, ми до кінця, звичайно, не розуміли те, що нас чекає вже через тиждень. Ми вважали, максимум, що може з нами статись — це те, що було на «Східному мікрорайоні», коли його обстріляли».
Нагадаємо, у 2015р. росіяни обстріляли житлові квартали мікрорайону «Східний». В день обстрілу загинула 31 людина, а понад 100 осіб отримали поранення різного ступеня тяжкості. Постраждали близько сотні житлових будинків і споруд.
Крайньою точкою розуміння того, що відбувається, стало зникнення газу в місті. Окрім цього, місто було оточено військами РФ, електро-, водопостачання не було. Згодом, з передмість Маріуполя почали звозити людей різних вікових категорій. Почалось комплектування сховищ.
«Спочатку було сховище відкрито у залі TerraSport. Власники цього приміщення вирішили зробити там укриття. Я туди приїхав, бо там були мої учні, кого я тренував. З усіма ними та їх сім'ями в мене були дружні стосунки. Хто знає, у більшості із залів, зокрема, для гімнастики та боксу, були великі дзеркала, тож я подумав: якщо десь поряд щось прилетить, всі ті, хто перебуває у цих залах, можуть порізатись та поранитись. Тоді ми почали шукати скотчі, аби заклеїти дзеркала. На той час будівельні магазини всі були закриті, я якимось чином зв'язався з власником одного, і продавчиня, що працювала у цьому магазині та жила поряд, віддала нам 2 великих мішка скотчів різного виду. Перебуваючи в залах, ми заклеїли всі вікна, скло та дзеркала».
Через деякий час Євген відправився на Лівий берег, там йому пообіцяли надати хліб та хлібобулочні вироби. Тоді чоловік вперше побачив перші смерті Маріуполя.
«Машина в кюветі була розстріляна і нам сказали, що це були перші ДРГ. Тоді ми приїхали на наше сховище і, мабуть, з цього моменту вже почалось формування острівця надії — найбільшого самостійно влаштованого сховища. Згодом відкрили й підвал у кінотеатрі, а коли кільце почало звужатись, відкрили додатково й у коледжі. Маленький прихисток ще був у дитячому садку. Там теж знаходилось люди — 30-40 осіб. Критичний момент, коли вже люди сиділи на сходинках, біля стін, всі ці наші прихистки налічували понад 6 тисяч людей. Це, звичайно, забезпечення, годування, добуток води — це було «цікаво», щоб не сказати інакше».
____________________
«Маріуполь — єдине місто в Україні, де люди гинули за відсутності їжі, води, інсуліну»
Одна з історій, що трапилась з Євгеном — врятоване життя хлопця, якого принесли загорнутого в курточці до сховища. «Це був той день, коли я відчув на собі, що таке — бомби», — зазначив чоловік.
За його словами, о 4-ій ранку прибігли двоє підлітків і принесли куртку. Сам Євген прокинувся від бомб, що летіли. Тут же до нього звернулись хлопці-охоронці сховища зі словами, що принесли дитину.
«В нас на 1-му поверсі були такі стільці, там літні люди сиділи, і коли ми чули гул літаків, літніх ми відразу до підвалу евакуювали. Сидів на тому стільці завжди дідусь, поруч з ним лежала куртка. Підходжу до нього, кажу: «Чекай-но», торкаюсь куртки і щось заворушилось. Я відкриваю, а він був весь в сажі, чорний, лише очі блищали. Дитині було 10-12 днів від народження. Я його відніс до нашого підвалу, в кімнату, де було багато жінок з малюками. Віддав дівчатам, назвали його Богданом. Через 2-3 годині спускаюсь подивитись як він, а він вже чистий, одягнутий, приведений до ладу».
Згодом, Богданові стало погано. Педіатр сказав, що до вечора може не дотягнути, якщо не відвезти до лікарні.
«В той день то ракети, то бомби, то танки, якщо ти вискочив на дорогу — ніхто не буде розбиратись хто ти - шмальнуть і все. Бажаючих поїхати під таким вогнем, звичайно, було дуже мало».
У кінцевому підсумку цієї історії врятований Богдан (якого насправді звати Діма) — син однієї з потерпілих. Їх впізнали за адресою проживання. У родині Діми, окрім нього, було ще 6 дітей. В один з днів в Маріуполі стався прильот, вдарило по 7-му поверху багатоповерхівки. Тоді вдалось врятувати мати, Діму та брата з сестрою. «Її чоловік та 4-ро дітей, мабуть, назавжди залишились в м. Маріуполь».
____________________
«Я впевнений, що серед людей були ті, хто чекав на «руський мир»
За словами Євгена, серед оточуючих його людей у сховищі, люди, які чекали на прихід російської влади на територію України, були. Однак, про це ніхто не говорив. Чоловік зазначив: на той момент у всіх була єдина мета — вижити та евакуюватись.
«У почуттях людей був інстинкт самозбереження, адже поряд із ними були їх родини, за які вони несли відповідальність. Концентрація уваги була на це по-перше. А вже потім, коли вони виїхали, сіли та розслабились, вони проявляли свою громадську позицію чи ще щось. Але на той час всі були об’єднані одним — виживанням».
____________________
«»Юрик» — для мене це був перший дзвіночок того, що історію Маріуполя навмисно намагаються перекрутити»
Воєнна драма продакшену OSNOVAFILM «Юрик» розповідає про хлопця, який пережив облогу Маріуполя та зміг виїхати з міста. Стрічка викликала бурхливу реакцію в медіа та соціальних мережах. Фільм критикують через невідповідність документальній основі.
«Чесно кажучи, «Юрик» — для мене це був перший дзвіночок того, що історію Маріуполя навмисно намагаються перекрутити. Дивлячись з того 1-го варіанту, маріупольці були дурні: їх рятували, але вони не рятувались. Коли ми бачили події, десь там в квітні жінка йде з буханкою хліба — для маріупольців, хто там був в той час, сказати, що це образа — нічого не сказати. А наскільки була порушена історична дійсність, коли показали ОБСЄ, котрі виїхали найперші з міста на початку всіх дій, а виявляється, що вони їздять містом і на українській мові, коли вже російські війська ходять по вулицях, вони закликають до евакуації….тому так Маріуполь весь і піднявся. Я був одним з ініціаторів того, щоб цей фільм зняли з прокатів. Ми зробили так, що вони були вимушені видалити стрічку попри те, що там переглядів було понад мільйон».
____________________
«16 березня… цей день, знаєте, як в Біблії», це був великий «ісход». Цей день я запам’ятаю назавжди»
В той день, за словами Євгена, вранці 2 російські танки під'їхали до сховища. Тоді всі ті, хто перебував в укритті, почали «розсипатись на свій страх та розсуд», адже розуміли: так можна врятуватись, доїхавши до с. Мелекіне, Юр’ївки чи прибережних селищ, де ніхто не стріляє.
«Ми почали великою колоною на виїзд з міста в бік Мангуша. Таким чином ми виїжджали, а вже ввечері сталась трагедя, котру всі знають — Драмтеатр. Ти їдеш і не бачиш ні кінця, ні краю цієї черги. Люди заїжджали в прибережні села, виламували двері, оборудовали собі спальні місця, на трансформаторах шукали електрику, бо нічого не працювало. Ми завішували вікна коврами, бо дуже холодно було, спали спина до спини, з дітьми. Березень був такий — морозний».
____________________
Любі чорноморці, повну версію програми дивіться у наших соціальних мережах та на екранах телевізорів!